Церква у Кам'янці-Подільському

“Їздили робочим колективом відпочити на вихідні. Наші враження навіть перевершили очікування. Олена та Олександр — дуже приємні люди і професіонали своєї справи, усе пройшло без проблем, непорозумінь, вчасно зустрічали, приїжджали, допомагали зорієнтуватися в усіх питаннях. Самі екскурсії — цікаві, дружні, динамічні, на них точно не хотілося спати. Колектив у захваті, тому наші рекомендації — усім, хто хоче відпочити душею і отримати масу позитивних емоцій. Дякуємо за прекрасне дозвілля!”

“Історичне місце, але потребує догляду.”

“Тут є гарна локація для фото. Можно піднятися сходинками і сфотогруватися на мурі”

“Церква просто пишається з усіх боків своєю красою”

“У підніжжя камяної плити на березі річки Смотрич, біля підвисного моста, маленький райський затишний куточок. Поруч криниця із питною водою”

“Скелі на високому схилі добре видно з води і з Дністровської Ревьєри.”

“Найдавніші частини монастирського комплексу належать до 15 століття. Бурхлива історія Кам'янця-Подільського не сприяла збереженню первісного вигляду ще готичної в основі споруди. Комплекс зазнав руйнацій і перебудов у 16 - 18 століттях. Так, у 1596, 1618, 1628 рр. до центральної нави костьолу прибудували каплиці. Перші ремонтні роботи після звільнення міста від турків розпочали в 1737 р. за ініціативи пріора монастиря о. Міхала Спендовського. Суттєві перебудови комплексу провели під керівництвом військового інженера й архітектора, кам'янчанина Яна де Вітте в 1737–1755 рр. на замовлення та кошти вельможі, теребовельського старости Міхала Францішека Потоцького. Архітектор надбудував другий поверх над розрізненими келіями монастиря, поєднавши їх з костелом і утворивши внутрішній дворик (клуатр), притаманний бароковим монастирським ансамблям Західної Європи та Речі Посполитої. Була перебудована в стилі бароко і дзвіниця, що стала однією з висотних домінант історичної частини міста.”

“Приїжджав зі Львова на реколекції до сестер з цієї парафії, і з самого початку відчув особливу атмосферу цього місця. Катедра вражає не лише своєю красою та, а й тим внутрішнім спокоєм, який тут відчувається. Тут легко зупинитися, відкласти щоденну метушню й справді побути в моменті. Дуже сподобалося саме відчуття живої спільноти, де духовність не формальна, а щира й тепла. Окремо хочеться сказати про людей - так як вони і створюють значну частину цієї атмосфери. Привітні, відкриті, прості у спілкуванні, без зайвої напруги чи дистанції. Навіть коли під час прислуговування щось було незрозуміло, це сприймалося спокійно й по-людськи, без жодного осуду. Навпаки, було відчуття прийняття й підтримки, ніби ти тут не гість, а частина спільноти. На рахунок лекторів,вони справили дуже приємне враження - привітні, щирі й відкриті. Хоч спілкувалися не так багато, це добре відчувалося і в їхній манері, і в загальному ставленні. Також сподобався їхній дещо інший стиль прислуговування: не зовсім звичний, але живий і природний, який особисто мені зайшов і гармонійно доповнив увесь досвід. Також дуже запам’яталося саме місто - затишне, спокійне, з особливою атмосферою, яку важко передати словами. Wplace додав відчуття, що місто живе не лише офлайн,а й онлайн. Все разом склалося у дуже цілісний і глибокий досвід. Хоч приїжджали всього на короткий час, це місце однозначно залишиться в моєму серці надовго, і сюди хочеться повернутися ще не один раз.”

“Блаженне місце з прекрасною архітектурою. Стояла і довго роздивлялася ліпнину на стінах і стелі, служителі костелу надзвичайно приємні люди. Чудове місце для відвідин, якщо ви перебуваєте в Кам'янці-Подільському.”

“Перша письмова згадка про храм відноситься до 1582 року, у зв'язку з передачею міщанкою Гапкою Табковою у власність Троїцької церкві своєї садиби. Під час панування у місті турків храм було перероблено на мечеть. На початку XVIII ст. з виходом турків з Кам'янця і встановленням польської влади храм був переданий греко-католикам. У 1722 році єпископ Афанасій Шептицький передав храм монахам ордену Св. Василія, які заснували при ньому монастир. Офіційною датою заснування вважається 22 травня 1722 р. Орден Василіян діяв при храмі до 1795 року. При ІІ розділі Польщі землі Кам'янеччини були включені до складу Росії. Разом з цим храм було переосвячено у православний. У 1935 році у рамках боротьби радянського уряду із релігією храм було розібрано. 3 березня 1995 р. почалася віднова храму. Були проведені розкопки і дослідження фундаментів храму. 23 вересня 1996 р. Любомир Гузар заснував монастир. Першим настоятелем було призначено бр. Давида Кулинича, василіанина. З 1 вересня 2005 р. настоятелем монастиря було призначено о. Йосифа Будая. За п'ять років василіяни повністю закінчили відтворення будівлі та оздоблення храму і прилеглої території.”

“Чудова локація Майже всюди можна ходити Є цікаві локації для фото та розваги”

“Чудовий персонал. Завжди розвиваються. Так тримати!. КЦ Нейрон вас дуже любить:)”

“Такої краси ще в житті не бачила! Середина храму вбрана немов писанка в таке різноманітяя кольорів і малюнків! Кольори яскраві і гарно компонуються. око не ріже від такого яскравого орнаменту. Дуже багато намальованих картин з Біблійних сюжетів. Як гарно виглядають просто двері дерев яні! Вся територія дуже чиста і охайна, на задньому дворі стіна з квітів. Черговий залюбки все показав. Середину храму не дозволити сфотографувати але продаютьжурнал де є фото і розказано про всі малюнки”

“Францисканський монастир в Кам'янець-Подільському - один з найстаріших архітектурних пам'яток міста, який зберігся до наших днів. Розташований монастир недалеко від найвідомішої пам'ятки міста - Кам'янець-Подільської фортеці. Спочатку монастир був побудований з дерева, але після пожежі в XVII столітті нове споруду звели з каменю. Побудований монастир одночасно поєднав три відомих архітектурних стилю - готичний, ренесанс і бароко. Келії і архієрейський будинок збереглися до нинішніх часів. Монастир належав францисканському чернечим чином, а в період правління тюрків на землях Західної України його приміщення використовувалися в якості стайні. До кінця XVIII століття споруду було передано православній церкві. З приходом радянської влади монастир закрився, будівлю переобладнали під в'язницю. Після закінчення Другої світової війни в будівлі помістили фабрику Зараз монастир належить єпархії Української православної церкви, але не є діючим об'єктом.”