Свято-Троїцький Іонінський монастир Української Православної Церкви
“Іонинський монастир був заснований отцем Іоною на історичній місцевості Звіринець. На тому місці, де сьогодні стоїть обитель, часто траплялися дивні речі: то стовпи вогню простягались аж до неба, то розливалася вода, яка застигала на одному місці. За життя отця Іони чутки про цей монастир, який київський митрополит Євгеній назвав «Руським Афоном», розносилися по Русі, і паломники приїжджали сюди з усіх округ для того, щоб поклонитися святим місцям Історія Іонинського монастиря починається з 1860 року, коли ієромонах Видубицького монастиря Іона оселився на Звіринецькій горі. Згодом до нього приєднались ще два монаха – Гавриїл та Ілларіон. У березні 1861 року їм на горі явилася Матір Божа з настановою збудувати тут обитель. Із благоустроєм монастиря Іоні допомогла княгиня Васильчикова, якій він був духовним батьком. Пожертвувавши велику суму, вона також зайнялася клопотанням про заснування обителі в імператора Олександра II. Після того, як імператор дав свою згоду, на Звіринецькій горі виросла Свято-Троїцька церква зі школою-притулком для хлопчиків і лікарнею на його території. Після встановлення у Києві радянської влади монастир переживав не найкращі часи: 5 червня 1918 року будівлі обителі серйозно пошкодив вибуху на артилерійському складі, а недобудовану дзвіницю розібрали на цеглу і збудували з неї сільськогосподарську академію. 1934 року монастир закрили, а ченців вислали у Казахстан. А в корпусах обителі у різні часи були дитяча колонія, склади, майстерні, гуртожитки. 1935 року Іонинський монастир опинився на території новоствореного ботанічного саду. У 60-тих роках Свято-Троїцьку церкву хотіли перебудувати під ботанічний музей, а під її куполом встановити пам'ятник біологу Івану Мічуріну. Однак задумане так і не вдалося втілити. 1991 року храм повернули вірянам. І хоча нинішній Іонинський монастир кардинально відрізняється від старого, тут, як і раніше, вершать добрі справи, допомагають бідним і навчають дітей. Після кончини отця Іони настали досить сумні часи для обителі та її прихожан, однак храм зумів пережити всі труднощі і продовжив свою роботу. Дерев'яна вежа з годинником вважається найбільш старим баштовим годинником Києва. Їх виготовили в 1858 році в Парижі. Легенда свідчить, що ці куранти були подаровані письменником Оноре де Бальзаком своїй коханій Ганні Ганській. І спочатку перебували у неї в маєтку, а потім якимось шляхом потрапили в монастир ... Годинники жодного дня не знаходились без нагляду. Їх оберігав ієромонах Димитріан, навіть коли влада розігнала священиків. Він був настільки відданий монастирю, що не захотів його залишати і влаштувався в ботсад різноробочим. Тут він пропрацював до 1970 років, кожен день стежив за годинником, беріг їх, раз в тиждень заводив і змащував деталі.”
